ПРЕДЛОЖЕНИЯ ПРЕЗИДЕНТА ПО НАЛОГОВОМУ КОДЕКСУ МАЛЫЙ БИЗНЕС принятые 02.12.2010г.
ІV. Обмеження для ведення малого бізнесуА. У Кодексі змінено правовий режим спрощеного оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Погоджуючись із нагальною необхідністю реформування відносин у цій сфері, впровадження нових механізмів мотивації розвитку підприємництва, вважаю, що будь-які рішення з цього приводу мають ураховувати соціально-економічну ситуацію в державі, зокрема, щодо зайнятості населення, базуватися на світовому досвіді, мати чіткі орієнтири та перспективи.Однак запропонований Кодексом підхід не розв'язує зазначених проблем, а навпаки, створює умови для породження нових, звужуючи обсяг та зміст існуючих прав осіб, які обирають спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Запроваджуючи суттєві зміни у застосуванні спрощеної системи оподаткування, Кодекс не встановлює належних гарантій захисту прав фізичних осіб – платників єдиного податку у перехідний (трансформаційний) період.Так, для суб'єктів спрощеної системи оподаткування, які мають адаптуватися до запроваджуваних Кодексом нових правил ведення обліку, не врегульовано питання, наприклад, обмеження частоти перевірок, водночас передбачено недостатній період часу (лише півроку) для застосування штрафних санкцій на рівні, що не має карного характеру. Таким чином, відповідними положеннями Кодексу порушуються норми чинної Конституції України щодо гарантування права на підприємницьку діяльність, забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (стаття 42), щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів (стаття 22). Для уникнення таких ризиків вважаю за необхідне зберегти чинну спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва і пропоную:1) главу 1 розділу ХІV Кодексу виключити;2) у розділі ХІХ Кодексу:виключити абзаци десятий і одинадцятий пункту 1, абзац третій підпункту 2, підпункт 3 пункту 2, абзаци п'ятий і шостий пункту 3, підпункт 7 пункту 4 розділу ХІХ;в абзаці дев'ятому пункту 4 слова "перегляду граничного обсягу доходу, визначеного у пункті 291.1 статті 291 глави 1 цього Кодексу, а також" виключити;3) у розділі ХХ:у пункті 18 підрозділу 2 слова "з набранням чинності розділом XIV цього Кодексу" виключити;підрозділ 8 викласти в такій редакції:"Підрозділ 8. Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку1. Встановити, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:а) податок на прибуток підприємств;б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;ґ) плата за користування надрами;д) збір за спеціальне використання води;е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;2) Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюється суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування";3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30-31, ст.195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;4) зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;5) повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу";4) підпункт 12.4.1 пункту 12.4. статті 12 викласти в такій редакції: "12.4.1. встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених актом законодавства";5) у статті 14: в абзаці четвертому підпункту 14.1.139 пункту 14.1 слова "розділу XІV цього Кодексу" замінити словом "законодавства";підпункти 14.1.167, 14.1.239 виключити;6) пункт 122.1 статті 122 викласти в такій редакції:"122.1. Несплата (неперерахування) платником податків - фізичною особою сум єдиного податку в порядку та у строки, визначені актом законодавства, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків ставок податку, встановлених для фізичних осіб - платників єдиного податку, визначених законодавчим актом".Б. Кодекс зобов'язує платників податку на додану вартість подавати до органу державної податкової служби податкові декларації по кожному окремому податку та збору, платником якого вони є, в електронній формі.Установлення такого обов'язку для малих підприємств буде обтяжливим через відсутність належним чином підготовленого персоналу, відповідного технічного забезпечення. Отже, вважаю, що для малих підприємств має бути збережено право вибору – подавати податкову декларацію в електронному чи паперовому вигляді. У зв’язку з цим пропоную пункт 49.4 статті 49 Кодексу викласти в такій редакції:"49.4. Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством".
V. Обмеження прав місцевого самоврядування
Кодекс надає повноваження з установлення місцевих податків та зборів (у тому числі на території Автономної Республіки Крим) сільським, селищним і міським радам. Водночас за Кодексом установлення місцевих податків і зборів в Автономній Республіці Крим може бути віднесено Верховною Радою України до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 12). Відтак може виникнути ситуація, коли на території Автономної Республіки Крим один і той же місцевий податок чи збір буде встановлений і Верховною Радою Автономної Республіки Крим, і відповідним органом місцевого самоврядування, причому, ймовірно, у різних розмірах. І обидва ці рішення будуть обов'язковими до виконання. Цим буде порушено встановлене Конституцією України право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення через органи місцевого самоврядування, якими є сільські, селищні, міські ради (стаття 140).Крім того, у даному випадку платники податків не знатимуть, рішеннями якого органу керуватися. Зазначене може спричинити порушення конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правових норм. Інший підхід не може забезпечити однакове застосування норм, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005). Верховна Рада Автономної Республіки Крим Кодексом також наділяється правом установлювати в Автономній Республіці Крим загальнодержавний збір за першу реєстрацію транспортного засобу та змінювати розмір ставки цього збору (стаття 12). Таким чином, із набранням чинності Кодексом може виникнути ситуація, коли в Автономній Республіці Крим будуть встановлені додаткові пільги щодо збору за першу реєстрацію транспортного засобу або ж такий збір встановлено не буде. Це суперечитиме принципу загальності оподаткування, за яким кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Кодексу (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Кодексу).Тому пропонував би розглянути питання щодо ненадання Верховній Раді Автономної Республіки Крим права встановлювати зазначені загальнодержавний і місцеві податки і збори та внести до Кодексу такі зміни:
у підпунктах 8.3 статті 8, підпункті 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 слова "Верховної Ради Автономної Республіки Крим" виключити;підпункти 12.2.1 та 12.2.2 викласти в такій редакції:"12.2.1. установлення на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору, зазначеного у підпункті 9.1.9 (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення) пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом;12.2.2. зміна розміру ставок збору, передбаченого підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом, у порядку, встановленому цим Кодексом".
VІ. Обмеження у здійсненні незалежної професійної діяльності
Кодексом запроваджується обмеження для науковців, літераторів, артистів, художників, освітян, викладачів, лікарів, інженерів, архітекторів у використанні найманої праці. Вони можуть залучати до такої праці лише одну особу (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14).Запровадження такого обмеження призведе до штучного ускладнення діяльності зазначених осіб, заважатиме реалізації повною мірою їх творчих здібностей. Отже, це матиме наслідком порушення конституційних гарантій свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості осіб, які займаються такою діяльністю (стаття 54 Конституції України).Таке рішення призведе й до скорочення робочих місць, що за нинішньої економічної ситуації є недопустимим.Нарешті, це значною мірою обмежить можливість осіб здобути професійні навички в діяльності, кваліфікаційні вимоги для зайняття якою (адвокати, нотаріуси, аудитори, оцінщики) за чинними законами України передбачають наявність відповідного стажу. Тож пропоную передбачити у Кодексу можливість використання під час здійснення незалежної професійної діяльності найманої праці не більше чотирьох осіб (як це передбачено Кодексом для фізичних осіб – платників єдиного податку) і викласти абзац другий пункту 14.1.226 в такій редакції:"Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб".
VІІ. Порушення засад персоналізації відповідальності
У Кодексі порушується встановлений Конституцією України принцип, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61). Ідеться про те, що Кодексом з 1 січня 2013 року запроваджується норма, за якою право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає за фактом виникнення податкового зобов'язання (пункт 17 підрозділу 2 розділу ХХ). Це фактично покладає на платника податку відповідальність за додержання законодавства контрагентом.У зв'язку з цим пропоную виключити з Кодексу положення пункту 17 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення"
|
