Пред'явлені позовні вимоги про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009р. N 366 "Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування" з моменту її прийняття.

<…>

              Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Конституції України, Указам Президента України від 12.05.98 р. N 456/98 "Про державну підтримку малого підприємництва" та від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", Законам України від 16.05.2008 р. N 279-VІ "Про Кабінет Міністрів України", від 09.07.2003 р. N 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб", від 25.06.91 р. N 1251-XII "Про систему оподаткування", Господарському кодексу України від 16.01.2003 р. N 436-ІV, а отже, є такою, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивачів.

                Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до таких висновків.

                Заявлено вимоги про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 р. N 366 "Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування" з моменту її прийняття.

             Відповідно до частини першої ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

                    Згідно з частиною першою ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

                   Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

                      Згідно з частиною першою ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

                  Відповідно до частини першої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

                      Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

                    Кабінетом Міністрів України 14 квітня 2009 року видано постанову N 366 "Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування". Даною постановою встановлено, що сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менш як один мінімальний розмір страхового внеску за кожну особу та не більш як один розмір страхового внеску, обчисленого в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

                    Позивачі вказують на те, що Кабінет Міністрів України видав оскаржувану постанову з перевищенням наданих йому Конституцією та законами України повноважень.

                     Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на ст.117 Конституції України та ст.52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до яких Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими ДЛЯ виконання.

                    Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія судців вважає, що вимоги позивачів підлягають задоволенню виходячи з таких підстав.

                    Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга ст.6 Конституції України).

               Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України (частина друга ст.120 Конституції України).

             Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

               Встановлення оскаржуваною постановою обов'язку для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду, розміру страхових внесків фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності суперечить абзацам першому - четвертому частини другої статті 5, частині першій статті 18, підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

                  Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно цим Законом визначаються:

- принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

- платники страхових внесків, їх права та обов'язки;

- порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків;

- стягнення заборгованості за цими внесками.

                 Пунктом 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

                 Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески.

                     Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

                     Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

                       Відповідно до підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

                      Такий фіксований розмір сплати фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності внесків до Пенсійного фонду України встановлено Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ N 727/98).

                       Відповідно до абзацу другого частини сьомої пункту 2 Указу N 727/98, з суми єдиного податку, який сплачується фізичною особою - суб'єктом малого підприємництва, відділення Державного казначейства України перераховують до Пенсійного фонду України 42 проценти від суми єдиного податку.

                        Слід зазначити, що даний Указ був виданий відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

                         Встановлення частиною третьою пункту 1 оскаржуваної постанови обов'язку для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок, сплачувати додатково страхові внески до Пенсійного фонду України при неперевищенні річного обсягу виручки суперечить абзацу восьмому частини першої статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та абзацу третьому пункту 6, частині першій пункту 5 Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

                           Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страхові внески до солідарної системи нараховуються для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, здійснюється на суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

                            Фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб (абзац третій пункту 6 Указу N 727/98). Обов'язок зі сплати податку на доходи фізичних осіб виникає у фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, тільки у випадку перевищення ним встановленого абзацом першим пункту 1 Указу N 727/98 річного обсягу виручки у розмірі 500 тисяч гривень (частина перша пункту 5 Указу N 727/98).

                           Таким чином, обов'язок для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок, зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України виникає лише у випадку перевищення ними річного обсягу виручки у розмірі 500 тисяч гривень та переходу на загальну систему оподаткування.

                            Кабінет Міністрів України, прийнявши спірну постанову, порушив Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва".

                        Пунктом 3 статті 5 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" встановлено, що державна підтримка малого підприємництва здійснюється за напрямами, зокрема, запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

                      Натомість Кабінет Міністрів України, нехтуючи зазначеними приписами, своєю постановою ввів додаткові, крім передбачених для суб'єктів спрощеної системи оподаткування - фізичних осіб - платників єдиного податку, відрахування (сплату страхових внесків) до Пенсійного фонду України, що не свідчить про підтримку малого підприємництва і не забезпечує реалізацію права особи на сплату єдиного податку, а лише посилює податкове навантаження на підприємців.

                            Згідно зі статтею 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку.

                            З огляду на норми, які запроваджені спірною постановою, Кабінет Міністрів України навпаки встановлює додаткові, ніж визначено законодавством щодо спрощеної системи оподаткування, відрахування (страхові внески) до Пенсійного фонду України.

                               Згідно з пунктом 9.12.3 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", порядок нарахування та сплати збору до Пенсійного фонду України або внесків до державних соціальних фондів такими фізичними особами визначається спеціальним законодавством з питань такого спрощеного оподаткування.

                                 Приписи даного Закону також не уповноважують відповідача приймати такий нормативно-правовий акт, як спірна постанова.

                                Оскаржувана постанова суперечить наступним вимогам Закону України "Про систему оподаткування".

Стаття 1 Закону України "Про систему оподаткування" визначає, що встановлення і скасування податків та зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

          Статтею 3 Закону України "Про систему оподаткування" обумовлено принципи побудови системи оподаткування, до яких належить компетенція як встановлення і скасування податків та зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам, що здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

           Стаття 7 Закону України "Про систему оподаткування" передбачає порядок встановлення податкових ставок.

          Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про систему оподаткування" сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

             Щодо порушень Господарського кодексу України при прийнятті оскаржуваної постанови слід зазначити таке.

            Частина перша статті 10 Господарського кодексу України передбачає, що основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

               Відповідно до частини першої статті 17 Господарського кодексу України система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України.

                Фактично відповідно до спірної постанови відповідачем введено додатковий збір та збільшується податкове навантаження на суб'єктів господарювання, що є протиправним та суперечить чинному законодавству України.

                  Крім усього вищенаведеного, суд акцентує увагу на такому.

До матеріалів справи надано копію Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування", з якого вбачається, що питання встановлення фіксованого розміру страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, у сумі не менше мінімального розміру внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, а також: порядку і строків їх сплати слід вирішувати шляхом внесення відповідних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

                В узагальненому висновку зазначено, що проект постанови Кабінету Міністрів України "Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування" погоджено із зауваженням в частині невідповідності актам законодавства, що мають вишу юридичну силу.

                Суд звертає увагу на те, що спірну постанову датовано 14.04.2009 р., а вищевказаний Висновок Мін'юсту від 17.04.2009 р.

Відповідачем при прийнятті спірної постанови не було дотримано таких норм Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

                  Частини перша та друга статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до яких діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права законності, поділу державної влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

                 Водночас факт прийняття постанови свідчить про те, що діяльність відповідача щодо її прийняття не ґрунтувалась на вказаних принципах, оскільки прийняття актів законодавства щодо податків та зборів належить до компетенції та повноважень Верховної Ради України.

               Частина перша статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачає, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України.

            Натомість прийняття спірної постанови підтверджує нехтування вказаними вище нормами Конституції України, законів України та актів Президента України.